Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

5 червня 1819 року народився Джон Кауч Адамс - британський математик і астроном, відомий тим, що першим відкрив Нептун.
5 червня 1977 року в продажі з'явився перший персональний комп'ютер Apple II.

Чому українцям не вдається

26.08.2016 15:07
Чому українцям не вдається

Щодня ми бачимо пiшоходiв, якi переходять вулицю на червоне свiтло, й автомобiлi, що їдуть, не дочекавшись зеленого. Водiїв
i пасажирiв приватних авто, якi iгнорують ременi безпеки, i водiїв автобусiв, що в однiй руцi тримають мобiлку, а другою стискають кермо (навiть попри те, що за спиною -- десятки пасажирських душ), пише газета "Експрес".

У чергах, де проводимо частину нашого життя, завжди знаходяться особи, яким кортить пройти поза чергою. Щоб дiстати довiдку вiд чиновника, українець згоден приплатити й обiйти правила, аби все було швидше -- так, як йому потрiбно. Правила порушують пересiчнi громадяни й люди, надiленi владою. Цi порушення масовi: вiд курiння в громадських мiсцях, кинутої поза смiтник обгортки вiд морозива до незаконної прихватизацiї банкiвських коштiв, земель, квартир, пiдприємств...

Звiдки ж така непошана до правил? Невже це особливiсть українського менталiтету?

I водночас усi ми розумiємо: ця глобальна неповага до правил не просто дратує, вона заважає нормально жити, поважати одне одного, а часом навiть коштує життя. Тодi ж iз чого слiд почати, щоб наша країна зрештою стала iншою? I чи не криється головна причина провалу наших численних реформ саме в цьому -- у нашому небажаннi  жити за правилами, законами, виконувати свої громадянськi обов'язки чесно?

Розмовляємо про це з Олександром Стражним, автором книжки "Український менталiтет", лiкарем-психотерапевтом; професором Вадимом Васютинським, завiдувачем лабораторiї психологiї мас та спiльнот Iнституту соцiальної та полiтичної психологiї НАПНУ, та Євгеном Захаровим, вiдомим правозахисником, головою правлiння Української Гельсiнської спiлки з прав людини, членом Української секцiї Мiжнародного товариства з прав людини.

"Кожний загарбник встановлював свої правила. Щоб вижити, треба було їх порушувати"

-- Тож непошана до правил, можливо, особливiсть нашого менталiтету?

О. Стражний: -- Певною мiрою так. Чи можемо ми собi уявити, що в Українi полiсмен або хтось iнший, хоч i сам Президент, заявить: "Гей! Гей! Дотримуйтеся правил! Україна -- країна порядку!" Того, хто таке скаже, принаймнi засмiють.

Територiя сучасної України з давнiх часiв була великою дорогою й велетенським казаном людських сплавiв. Жителi цих земель були змушенi постiйно вступати в жорстокi сутички з ордами скiфiв, сарматiв, гунiв, татар та iнших загарбникiв. Але подолати силою це свавiлля було неможливо, i пращури українцiв довгий час змушенi були перебувати пiд владою окупантiв. Кожний новий загарбник встановлював на українськiй територiї свої правила. Цi правила нiколи й нiяким чином не вiдповiдали потребам мiсцевого населення. Тому в українцiв iсторично й сформувалася стiйка нелюбов до законiв, обов'язкiв, правил. Щоби вижити, треба було правила порушувати.

На кожному хуторi, у кожнiй родинi був свiй закон, свої правила. I дотепер в українському менталiтетi немає домiнанти законностi. Американець чи європеєць, коли бачить беззаконня, одразу позначає його червоними прапорцями. А українець нерiдко до цього байдужий. Вiн, як i ранiше, вважає недотримання закону "нормою". Навряд чи хоч одне пiдприємство в Українi веде бiзнес у повнiй вiдповiдностi до закону.

-- Якби українцi нiколи не йшли всупереч сценарiям поведiнки, що їх нав'язувала державна система, то в радянськi часи в Українi, можливо, не було б i протестного руху. Чи не вважаєте, що саме дух непокори, як складова нацiонального характеру, i породив такий потужний дисидентський рух в Українi за часiв СРСР?

Є. Захаров: -- Щодо часiв СРСР, то правила, встановленi владою, так часто не вiдповiдали реальностi, що це не могло не породити бажання дiяти всупереч їм. Хоча загалом у суспiльствi лише 10% людей нiколи не порушують правил, бiльшiсть дiє вiдповiдно до ситуацiї. Дисиденти йшли не проти закону як такого, а проти лицемiрства влади, яка прикривалася законом, а насправдi ж сама iгнорувала офiцiйно проголошенi цiнностi. Учасники руху незгодних вiдважувалися йти всупереч негласному правилу: ти можеш не погоджуватися, але мовчати -- мусиш. До цього спонукала загальна атмосфера "двоємислiя". Дисиденти -- це був нечисленний, але волелюбний прошарок суспiльства: вголос виступали проти панiвної iдеологiї, антилюдяної системи, яка жорстко придушувала всiлякi прояви iнакодумства.

Водночас i на побутовому рiвнi багато людей порушували правила. Наприклад, вiдомо, що в радянськi часи громадянам заборонялося використовувати та зберiгати iноземну валюту. провадити бiзнес. Це пiдпадало пiд статтi Кримiнального кодексу "розкрадання в особливо великих розмiрах" або "спекуляцiя" i суворо каралося. Серед українцiв були особи з пiдприємницькою жилкою, якi примудрялися цю заборону iгнорувати, створювали чорний ринок i таким чином виживали за часiв товарного дефiциту.

-- Постає питання: що далi? Чи ми маємо погодитися, що українець назавжди залишиться такою собi анархiчною особою чи, може, в його ментальностi знайдуться риси, завдяки яким вiн поважатиме порядок?

О. Стражний: -- Поза всяким сумнiвом, риси, що тяжiють до порядку, в ментальностi українця є. Найперше це традицiйна українська хазяйновитiсть. У народних прислiв'ях i приказках поняття "хазяїн", "хазяйка", "хазяйська дитина" звучать не iнакше, як похвала. В українця в генах закладено прагнення все упорядкувати, налагодити, обладнати. Свiй кодекс правил був у запорiзьких козакiв. I саме дотримання цих, власних, а не "запозичених" законiв, зумовило перемоги козакiв над їхнiми численними ворогами.

Чiткий кодекс правил був пiд час Революцiї Гiдностi на київському Майданi. Це дало змогу українцям скинути ту владу, гаслом якої було беззаконня. Чому ж тодi й досi українець намагається обiйти правила, аби все було швидше, зручнiше? Українцевi притаманний прагматизм. Вiн усе досконально прораховує. I якщо "за правилами" не виживе, то, як i його давнiй пращур, вiн не замислюючись цi правила порушить.

"Найнижчий рiвень порушення законiв -- у багатих країнах"

-- У певних арабських країнах, державах Азiї за порушення правил карають надзвичайно жорстоко: вiдрубування рук, публiчна екзекуцiя... У захiдному суспiльствi переважають височеннi штрафи. Що з цих "методiв" дало б ефект в Українi?

В. Васютинський: -- Те, що суворiше покарання сприяє бiльшiй повазi до закону, моралi, правил, -- iлюзiя. У тоталiтарних країнах рiвень злочинностi нiколи не був нижчим, нiж у демократичних. Наприклад, тривалий час у СРСР Кримiнальний кодекс передбачав за згвалтування таке ж покарання, як i за вбивство. Але згодом кримiналiсти, проаналiзувавщи ситуацiю, дiйшли висновку, що через це не меншає злочинiв, пов'язаних зi статевим насильством, а навпаки, збiльшується кiлькiсть випадкiв згвалтування, поєднаних iз вбивством. Логiчно: якщо гвалтiвник знає, що в разi арешту його судитимуть i можуть покарати, як убивцю, то вiн вибирає можливiсть зробити так, щоб жертва нiколи не змогла його впiзнати. Отже, вбиває її. I коли офiцiйна статистика тоталiтарної держави показувала, що вбивств, iнших жорстоких злочинiв начебто менше, нiж на Заходi, це не вiдображало анi ситуацiї, анi реальних настроїв у суспiльствi.

Певна категорiя людей завжди готова до порушення правил, до злочину. I нерiдко саме через страх перед суворим покаранням (чи то тюрма, чи то страта) злочинець дiє ще жорстокiше.

О. Стражний: -- Найнижчий рiвень порушення законiв -- у багатих країнах, найвищий -- у бiдних. Допоки Україна залишатиметься однiєю з найбiднiших країн Євразiї, призвичаїти всiх її громадян до порядку жодного шансу немає. Вихiд у тому, щоби налагодити економiку України таким чином, аби заробiтна плата її громадян була принаймнi такою ж, як у Польщi, Угорщинi, Чехiї. I тодi виникне можливiсть ухвалити такi правила, щоби їх невигiдно було порушувати.

Українець -- унiверсал. Вiн легко освоює декiлька сумiжних спецiальностей, здатний швидко знайти нестандартне рiшення. У цьому його психологiчний козир -- адже i захiдне, i азiйське мислення схильне до вузької спецiалiзацiї й обов'язкового дотримання iнструкцiй. Отже, мета економiчного зростання України абсолютно досяжна. Лише чомусь її немає в програмi уряду.

Законослухняна нацiя? Це поняття умовне

В. Васютинський: -- А якщо узагальнити, то нам зовсiм не обов'язково у всьому брати приклад з iнших народiв. Хоча б тому, що таке поняття, як законослухняна нацiя, -- доволi умовне. В Українi є неписанi правила, якi виконує бiльшiсть людей, i водночас  вони не зрозумiлi, наприклад, для законослухняних, як вважають, нiмцiв.

Примiром, у нас заведено у громадському транспортi поступатися мiсцем старшiй людинi, вагiтнiй жiнцi. У Нiмеччинi це вважають зайвим. Мовляв, якщо старий пан чи жiнка при надiї вирушили в дорогу, то мають розрахувати лише на себе, а не на те, що хтось заради них поступиться своїм комфортом. Для нас така психологiя незрозумiла. То чому ж ми маємо брати за приклад чиїсь правила?

Утiм, звiсно ж, є загальновизнанi норми, унiверсальнi для рiзних країн, i їх слiд дотримуватися, а ми цього вперто не робимо. Наприклад, звичка деяких українцiв до екстремального автоводiння, коли у водiя на спiдометрi 200 км/год., а за вiкном -- густонаселене  мiсто, пожвавлена траса, -- не лише порушення правил дорожнього руху, це моральне порушення. Адже водiй-екстремал наражає на небезпеку не тiльки своє життя i здоров'я, вiн є загрозою для iнших. I в такому разi йдеться про брак насамперед вiдчуття особистої вiдповiдальностi. Тому нам потрiбно вчитися шанувати загальновизнанi норми, якщо ми хочемо бути частиною європейської цивiлiзацiї, що постiйно декларуємо.

-- Ми вже 25 рокiв будуємо свою державу. Чи стали українцi бiльш законослухняними пiсля здобуття незалежностi?

О. Стражний: -- Ставлення українцiв до порядку все ж таки змiнилося на краще. I в побутових ситуацiях, як-от поведiнка в чергах чи дотримання правил дорожнього руху, i в стосунках iз чиновниками нашi спiввiтчизники вибирають правила частiше, нiж ще чверть столiття тому. Отож на запитання: "Який спосiб жити за правилами найприйнятнiший для українського суспiльства -- американський,  європейський, чи азiйський?" -- вiдповiдь така: український. I лише вiд кожного з нас залежить, що в Українi полiсмен або хтось iнший, хоч i сам Президент, зможе сказати: "Україна -- країна порядку!"

Так, ми ще лише звикаємо до того, що демократiя -- не тодi, коли всiм усе можна. Демократiя -- передусiм правила та процедури, якi всi громадяни виконують. I звернiть увагу, що в країнах, де саме так i  вiдбувається, найвищий у свiтi рiвень добробуту.

Iрина КОНТОРСЬКИХ
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter