Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Кохання наших предків. Як залицялись, зустрічались, сватались давні українці

05.06.2018 16:00
Кохання наших предків. Як залицялись, зустрічались, сватались давні українці
Знайомство у соціальній мережі, поцілунки на першому побаченні та спільне проживання до весілля — такі вони, сучасні стосунки українців. Доволі розкуті й відверті. А от наші предки...
 
Гадаєте, були дуже сором'язливими у побудові взаємин? Ну, кожен може трактувати їхню поведінку по-своєму. Розповідаємо про кохання наших предків, цікаві й дивні традиції, звичаї й побут.
 
До розмови запрошуємо Оксану Кісь, докторку історичних наук, старшу наукову співробітницю Інституту народознавства НАНУ; Олесю Наумовську, кандидатку філологічних наук, доцентку Інституту філології КНУ ім.Т. Шевченка; Галину Олійник, етнографиню.
 
Початок дівування і парубкування
 
О. Кісь:
 
— У наших предків період дівування та парубкування починався приблизно у 14 —15 років. Молодь збиралася на вечорницях або досвітках. Формальним приводом для зустрічі була дівоча праця. Скажімо, прядіння чи вишивання. Хлопці ж долучались до цього дійства для розваги. Зазвичай місцем збору була хата самотньої жінки, яку дівчата винаймали на весь сезон вечорниць. Вони дбали про освітлення приміщення, продукти для спільної вечері, а також компенсували господині своєрідну орендну плату — "відпрядали", тобто раз на тиждень пряли для неї.
 
У теплу пору року такі зустрічі молоді називались "вулицею", де парубки і дівчата знайомились і женихались.
 
Залицяння
 
— У громадському місці парубок та дівчина могли максимум привітатись одне з одним. Про поцілунки, обійми чи інші любощі не могло бути й мови — це суворо засуджували. У компанії хлопці дозволяли собі більше: виявляли свої залицяння різними жартами, натяками і дуже часто фізичними контактами — хапанням, обмацуванням, задиранням спідниці... Також хлопці на вечорницях часто збиткувалися з дівчат, якщо ті не приділяли їм належної уваги, — могли підпалити куделю, заплутати нитки, зіпсувати пряжу.
 
Місце побачень
 
— На кожному кутку села збирались дівчата переважно одного віку — вони формували свій осередок. Хлопці, які жили на тому ж куті, вважали цей гурт своїм, власним, до якого вони належать. Відтак рідко дозволяли іншим хлопцям гуляти з їхніми дівчатами. Проте були й винятки: наприклад, парубок міг запросити друга з іншого села на "свої вечорниці" та "вгощав" своїми дівчатами. За таких умов дівчина мала лягти з цим запрошеним гостем у ліжко. Дівчата своєю чергою взагалі не мали права піти до іншого гурту.
 
Так, на досвітках молодь також довідувалась про інтимний бік життя. І хоча на вечорницях спільне спання не передбачало жодних  статевих контактів, спільне правило доволі часто порушували. Часто це закінчувалося вагітністю. Історії про покриток — самотніх жінок з дітьми — пов'язують переважно із відвідуванням вечорниць.
 
Критерії вибору пари
 
— Молодь шукала пару або для звичайного зустрічання або ж для одруження. Для першого виду стосунків звертали увагу на веселих, вродливих, здорових і комунікабельних. А якщо ж в особи були серйозніші наміри, маю на увазі створення сім'ї, то тут критерії були іншими.
 
Батьки хлопця насамперед дивились на посаг та статки майбутньої нареченої: що багатша, то краще. Бідна дівчина мала значно менше шансів на заміжжя. Горбату, нерозумну, але багату вели до вінця швидше, ніж красиву, кмітливу, але бідну.
 
Після достатку зважали на те, чи дівчина є вправною господинею. Про це розпитували сусідів і знайомих.
 
Ще одним важливим фактором було здоров'я жінки, оскільки праця у селі вимагала витривалості. Нездорова дівчина опинялася, так би мовити, за межами шлюбного ринку. Звертали увагу також на родовід та славу серед громади.
 
До речі, у батьків нареченого міг бути навіть складений на аркуші паперу "рейтинг наречених". Мовляв, якщо перша у списку відмовиться, підемо до іншої.
 
О. Наумовська:
 
— Ідеальним парубком для сватання був працьовитий, здоровий і небідний хлопець. Чи відповідає потенційний чоловік цим критеріям, можна було зрозуміти на оглядинах — представники з боку нареченої йшли до потенційного жениха оцінювати його статки. Родина нареченого нерідко хитрувала: батьки парубка часто позичали в сусідів худобу, щоби продемонструвати, що він більш-менш заможний. Якщо не було волів чи коней, то позичали навіть самі ярма та збрую і розвішували на стінах: мовляв, худоба є, просто зараз працює в полі.
 
Подарунки
 
О. Кісь: 
 
— Оскільки парубок не мав можливості купувати щось дороге, то подарунком могла бути хустка чи намисто. Дівчата ж могли дарувати вподобаному хлопцю якусь вишиту річ або писанку на Великдень.
 
До речі, вже на початку ХХ століття розкішним подарунком вважалось туалетне мило. У селах зазвичай мились різними настоянками з трав, а запашне мило було важко дістати.
 
Час зустрічання
 
— Період "женихання" міг тривати до року. Дівчата переважно виходили заміж у 16 — 17 років, а хлопці — у 18 — 20. Якщо ж людина до цього часу не брала шлюбу, то зазнавала осуду.
 
 
На фото: Эрнест Контратович, "Весілля", 1968
 
Секс до шлюбу
 
— Мало шансів на одруження мали ті дівчата, які втрачали цноту до шлюбу, навіть, якщо це сталось проти волі самої дівчини. Таке, до слова, ставалося доволі часто. Оскільки рівень обізнаності в інтимному житті був рівний нулю, сама дівчина могла навіть не розуміти, що з нею робить хлопець на копиці сіна чи деінде, при цьому обіцяючи одружитись.
 
Сватання
 
— Чи могла дівчина відмовитись від сватання? Переважно це було неможливо. За давньою українською традицією, якщо до дівчини приходять свати, треба виходити заміж. Можна було відмовитися і винести гарбуза, але це було непопулярною практикою.
 
О. Наумовська:
 
— А бували випадки, коли дівчина сама сваталась до хлопця. І це був безпрограшний варіант: відмовити дівчині, ще й заможній, яка прийшла до хлопця, всілась на піч і сказала, що не піде, доки він її не засватає, було неможливо.
 
Запрошення на весілля
 
Г. Олійник:
 
— Спершу домовлялись про придане, вінчання. Запросини відбувалися того тижня, коли мало відбутися весілля. Наречені ходили на запросини окремо. Дружки і дружби приносили зі собою калачі. Крізь отвір у хлібині дівчата проселяли білу хустку, зав’язували кінці та брали в праву руку. У молодої та старшої дружки було по два калачі. Тоді вони виходили з дому з піснями і йшли просити гостей на свято. Подекуди їхали на возику, зупинялись біля брами й співали.
 
Наречена йшла попереду. Всім, хто йшов назустріч, кланялась, всіх запрошувала. Коли заходила до хати казала: “Просили тато, просили мама і я вас прошу — приходьте до нас на весілля”. Найдорожчим родичам вручали весільну шишку, традиційний у багатьох регіонах України  хлібний весільний виріб. За вручену шишку люди давали гроші, до пояса молодої прив’язували повісмо. 
 
Наречений на запросини одягав чорну смушеву шапку, а дружби — сірі. Молодики мали спеціальні передвесільні атрибути: наприклад, на Гуцульщині хлопці ходили з палицями, до яких прив’язували кольорові хустки. Тож таких парубків було помітно здалеку.
 
До речі, навіть якщо запрошені люди відмовлялися від запрошення і не могли прийти на весілля з певних причин, то все одно обов’язково обдаровували пару.
 
 
На фото: Українське весілля. М.Пимоненко. 1897
 
Передшлюбна вечірка
 
Молодь навіть із сусідніх сіл збиралась на парубоцьку та дівочу забаву. Усю ніч вони мали гостину й забавлялись, як на весіллі.
 
Перша шлюбна ніч
 
О. Кісь:
 
— Чоловік, виконавши свій подружній обов'язок, виносив надвір сорочку або простирадло і демонстрував всім присутнім. Якщо на тканині були сліди крові, то всі раділи і бажали молодій парі щасливого подружнього життя. Якщо ж крові не виявлялося, це була ганьба.
 
О. Наумовська: 
 
— Такий обряд називаався "комора". Дівчину попередньо перевіряли, чи не має із собою гострих предметів, якими може вколоти себе і таким чином забруднити тканину кров'ю. Якщо ж присутні не бачили на простирадлі чи сорочці ознак жіночої цноти, то йшли до матері нареченої, били там увесь посуд, садили її на ліжко, одягали хомут із кінської упряжі на шию і співали сороміцьких пісень.
 
О. Кісь:
 
— Зауважу, що таких вимог моральної чистоти щодо парубка не було — це свідчення подвійних моральних стандартів в українській культурі: сексуальні потреби чоловіків толерували, а таку ж поведінку жінок засуджували і карали.
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Христина БІЛЯКОВСЬКА, Вікторія ДЕМНИК
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Y

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter