ТЕХНОЛОГІЇ

Раніше здавалося, що таке можуть собі дозволити тільки власники розкішних багатомільйонних вілл. Сьогодні ж усе набагато доступніше.
Вірус "Bad rabbit", що цього тижня атакував сайти Міністерства інфраструктури, київського метрополітену та аеропорту Одеси, заблокувавши їхню роботу, також використовував при підборі па

Час для визволення Донбасу наближається

05.04.2017 17:00
Час для визволення Донбасу наближається
У найближчі дванадцять місяців можуть скластися потрібні геополітичні передумови

Але без широкомасштабної армійської операції визволення неможливе, вважають військові фахівці. І тоді постає найважливіше запитання: чи змогла українська армія за понад три роки набути того рівня боєздатності, щоб виконати своє головне призначення -- визволити ті частини української землі, Донбас, Крим, які сьогодні контролює сусідня Росія? -- запитує газета Експрес.

Внутрішні потрясіння, які неминуче чекають Росію напередодні тамтешніх президентських виборів, можуть відкрити для нас нове вікно можливостей. Альтернативу багатомісячним і беззмістовним переговорам у Мінську, які ні на йоту не наблизили нас до реального повернення окупованих територій (без збереження російського контролю над ними де-факто). Це вже зрозуміло всім.

І тоді в нас на столі залишається один варіант -- визволяти Донбас самотужки. Бо вже зрозуміло, що ”якось само вирішиться” -- не спрацює, за свою землю треба воювати.

Але коли настане час "х"? Чи ми готуємося до нього? І чи варто боятися Росії, якщо воюєш за своє?

Поговорити на цю непросту, але вкрай важливу тему ми запросили авторитетних фахівців: директора військових програм Центру Разумкова Олексія Мельника, військового експерта Олега Жданова, голову правління Центру стратегічних досліджень Павла Жовніренка та керівника ГІ “Права справа” Дмитра Снєгирьова.

-- Чи є у вас відчуття, що Україна робить помилку, поставивши проблему окупованих територій на довгу паузу і чекаючи, що з часом вона якось розв’яжеться?

Д. Снєгирьов: -- Ми справді відпустили ситуацію за течією і спостерігаємо, чи само воно розсмокчеться. Ні -- само не розсмокчеться. Це Росії вигідний заморожений конфлікт на Донбасі -- мати постійну зону нестабільності й воєнної напруги в Україні. Мусимо шукати виходи із ситуації. Але, на жаль, варіантів не так багато. Ми перепробували все. Залишається тільки визволення.

-- Який варіант дій з визволення Донбасу з-під окупації був би найбільш ефективним для нас?

О. Жданов: -- Звичайно, воєнний. На сьогодні українським військам під силу розбити те збройне угруповання, яке є на Донбасі.

-- Це вороже угруповання нині становить 40 тисяч осіб на папері. Українського війська в цьому районі приблизно стільки ж. Формально Збройні сили України становлять 250 тисяч осіб, плюс Національної гвардії -- 50 тисяч. Реально ж приблизно 150 тисяч -- це війська, які здатні вести наступальні дії. Тобто можливо досягнути трикратну перевагу над ворогом, що, відповідно до військової теорії, є потрібною для досягнення результату в наступі. Крім того, маємо 150 тисяч резервістів першої черги. А загалом під загальну мобілізацію в Україні підпадає 900 тисяч осіб.

О. Мельник: -- Я не згоден, що це правильний шлях. Слід зазначити, що оце 40-тисячне угруповання на Донбасі має потужне озброєння, приблизно 500 танків, тисячі артилерійських систем різних калібрів. І не можна забувати, що безпосередньо на кордоні з Україною зосереджено майже вдвічі більше російського війська, тобто приблизно 80 -- 90 тисяч осіб. Контингенти, які є по два боки кордону, треба розглядати як єдину силу, керовану з єдиного центру.

Тільки б Україна пішла в наступ, це 100-відсотково мало б наслідком пряме вторгнення основних регулярних сил ворога і застосування значно більшої кількості особового складу, широкого спектру озброєнь, у тому числі військово-повітряних. Також не можна виключати, що Росія могла би вдатися до застосування тактичних ракет, чим Путін особисто погрожував два роки тому.

Наступальна операція мала б також тяжкі наслідки в плані наших людських втрат, адже Донбас -- це суцільні міські агломерації. Я вже не говорю про руйнування інфраструктури.

О. Жданов: -- Давайте не буде традиційно боятися Росії, не ми на неї напали, ми на своїй землі. На сьогодні це вже велике питання, чи Росія впряжеться у відкриту війну. Слід взяти окуповані території в облогу. Разом з тим, маємо Сили спецоперацій, які разом з іншими підрозділами ЗСУ могли би без відкритого наступу провести точкові операції за допомогою високоточних ударів.

А ще підтримую тих, хто нагадує: у війні 1979 -- 1988 років Афганістан отримав перемогу у війні з радянською армією, що мала незрівнянно більші ресурси, ніж нинішня російська. І все це, будучи однією з найбідніших країн світу, де для війни мали лише автомати Калашникова та надавані американцями з якогось часу ПЗРК “Стінгер”. Радянський Союз на той час мав найсучасніше озброєння та ядерні боєголовки. Попри це, афганці зуміли перемогти ворога, хоча їм знадобилося 10 років. Країни в наш час не воюють цілими арміями, тому менший теж має добрі шанси на перемогу.

-- Опоненти ставки на воєнний сценарій звільнення територій звертають увагу на очікувані в такому випадку великі людські втрати серед цивільного населення Донбасу. Чи справді вони в такому випадку неминучі?

О. Жданов: -- Так, втрати, на жаль, можливі. Історія має чимало прикладів силового придушення сепаратизму. Наприклад, той же Путін наприкінці 2000-х вщент розбомбив Грозний. Постійні операції з нейтралізації терористів відбувалися в Ірландії чи гірській Країні Басків у Іспанії. І щоб зберегти країну, то нам треба вдатися до рішучих методів, не боячись, що світ засудить.

З цього приводу хочу нагадати, що ще в 2014 році Адміністрація США, на той час Барака Обами, під час зустрічі “Великої двадцятки” заявляла: Україна на своїй території має повне право застосовувати будь-які способи для її звільнення від ворогів. І в нашій Конституції йдеться про те, що ми всіма доступними методами повинні зберігати суверенітет України та її територіальну цілісність.

Д. Снегирьов: -- Скажу на прикладі рідної Луганщини... У 2014 році під час наступу українських військ, яке відбувалося в районі Станиці Луганської -- ареалі проживання вороже налаштованих до України донських козаків -- це населення було змушене масово виїхати. Таким чином відбулося очищення цих територій від ворожого елементу.

За великим рахунком присутність російськомовного населення на цих територіях стала можливою внаслідок етноциду українського населення у 30-х роках минулого століття. Штучно влаштували Голодомор. Потім росіяни зайшли в пусті домівки українських селян. Вибачте, нині й мою квартиру “віджали” такі ж росіяни. Сьогодні на цих теренах знову відбувається етноцид українського населення. То чому я маю перейматися долею тих, хто захопив мою землю, мою домівку?

За даними Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, з 1,7 мільйона вимушених переселенців із Донбасу лише 25% мають намір повернутися туди. А це свідчить, що більша частина (1,3 мільйона) не бачать себе на цих територіях під владою росіян і промосковських колаборантів, адже є представниками українського етносу.

П. Жовніренко: -- Також вважаю воєнний варіант вирішення проблеми найправильнішим, а щодо потенційних цивільних жертв, то ми ж не мусимо відбивати міста так по-варварськи, як це роблять росіяни. Порівняйте розбомблені чеченський Грозний і сирійський Аллепо з тим, як іракці за допомоги західних фахівців відвойовують в ІДІЛ свій Мосул, або як здебільшого воює Ізраїль.

На будь-якій війні цивільні жертви, на жаль, неминучі, але якщо країна не варвар, то з нинішніми технологіями може досягти успіху, звівши ці втрати до мінімуму. І хочеться надіятись, що за роки війни наша влада підготувала армію до такого сценарію.

-- Себто, надій на дипломатичне розв'язання проблеми, щоб домовитись із Путіним, ви не бачите?

Д. Снєгирьов: -- На жаль, ми вже переконалися у тому, що країни, так звані наші гаранти відповідно до Будапештського меморандуму, фактично відмовляються виконувати взяті на себе у 1994-му зобов’язання. Усі формати мирних переговорів не працюють, як їх не розширюй. США чи Великобританія не зарадять ситуації. Про це свідчать також приклади конфліктів у Придністров'ї, Нагірному Карабасі, Південній Осетії, Абхазії та інших гарячих точках.

Зупинімося на прикладі Придністров'я. Для мирного врегулювання конфлікту міжнародна спільнота розробила формулу “5+2” (Молдова, Придністров'я -- сторони конфлікту, Росія, Україна -- країни-гаранти, ОБСЄ -- посередник, ЄС та США -- спостерігачі). Примітно, що востаннє переговори в такому форматі відбулися у 2006 році. Ті конфлікти не вирішені протягом 20 років і переведені в “заморожений” стан. До речі, у 2016 році у Нагірному Карабаху знову відбулася ескалація конфлікту.

Вважаю, що домовлятися з людьми, які нас ненавидять і вимагають від нас постійних поступок -- це, як мінімум, незрозуміло. Тому наполягаю: єдиний сценарій вирішення проблеми -- воєнний.

-- Чи може дипломатія допомогти військовим принаймні в тому, щоб у Росії появився фронт не тільки український, а й інші?

О. Жданов: -- Насправді нема нічого неможливого. Якби була політична мета створити воєнний союз України й інших, щоб воєнним шляхом приборкати Росію, то ми могли б такого домогтися. За три роки могли б знайти військових союзників.

Наприклад, впродовж останніх трьох років то Польща, то Прибалтика нагадують про можливість створення геополітичного проекту "Балто-Чорноморського союзу”, такого собі фільтру між Європою та Сходом.

У рамках такого договору можна було б створити й військовий блок. У військовому плані нам могли б допомагати й деякі колишні республіки Радянського Союзу. Наприклад, нині ми майже не маємо військової співпраці з Грузією, а це було б дуже корисним.

Дуже хороший військовий потенціал накопичив Азербайджан, і ця держава готова з нами співпрацювати у воєнному плані. На сьогодні Азербайджан готовий вирішити питання Нагірного Карабаху збройним шляхом, при тім однією операцією. Президента Алієва вмовляють усі, разом з Путіним, щоб він цього не робив. Азербайджан після поразки в Нагірнокарабахській війні 20 років займався переозброєнням і реформуванням армії.

Навіть з тим же Китаєм можна було домовитися і знайти точки дотику. Адже Китай дуже зацікавлений в території Далекого Сходу Росії.

Хай там як, а насамперед нам необхідно офіційно визнати всі загарбані Росією українські території тимчасово окупованими. Це допоможе легалізувати наступальні операції Збройних сил України та потенційних офіційних союзників.

Ми повинні перемагати на своїй землі, бо іншого виходу в нас немає.

-- А що скажете про Крим?

-- Почати треба з Донбасу, так правильніше.

Ірина ЛОПУХ

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

v

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter