Новини

15:56
Вперше у своїй історії збірна України посіла перше місце  у командному заліку чемпіонату Європи зі стрибків у воду.

ЦІКАВО

Старенька британка здійснила свою давню мрію.
Лілія Ребрик поділилася милою світлиною з сімейного архіву.
Знаменита пара, яка кілька днів тому відгуляла весілля, подалася на відпочинок до Лондона.
Вчені розповіли, чим годувати школярів, щоб вони приносили додому найвищі бали.
Голлівудська акторка проїхалася катком по батьківських почуттях колишнього чоловіка.

ТЕХНОЛОГІЇ

Компанія Google представила технологію AutoML для створення нейромереж нейромережами. На конференції I/O 2017, Google розповів про технології AutoML, яка дозволяє одним
Prestigio Multipad Visconte V — один із найдоступніших на українському ринку планшетних комп'ютерів, виконаних у форм-факторі «трансформер».
Пропонуємо вам детально розглянути його характеристики, виявивши сильні і слабкі сторони. Це допоможе з'ясувати, чи справді цей гаджет виправдовує свою ціну.Плюси

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 3

07.03.2014 10:00
Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 3
Газета "Експрес" присвятила увесь четверговий (тижневий) номер людям, якi змінили історію України. Ціною власного життя

Продовження. Початок читайте тут та отут:   Вербицький Юрій, 50 років, Львів "За справедливість"Кати викрали Юрія Вербицького 21 січня просто зі столичної лікарні, куди він звернувся з важким пораненням ока. А вже наступного дня, 22 січня, тіло Юрія знайшли лісники під Києвом, в околицях села Гнідин.Юрій -- з родини відомих науковців, тож, як і вони, став сейсмологом, кандидат фізико-математичних наук. А ще він був альпіністом."Якщо такі закони, то – по Україні", -- такою була реакція Юрія Вербицького на прийняті 16 січня "диктаторськi закони", -- згадують близькі Героя. Щоб поїхати до Києва, Юрій написав заяву на відпустку за власний рахунок. Причину вказав, як є: участь у мирній акції протесту -- за майбутнє України.Він часто підходив до "беркутівців". Пояснював: люди на майдані – мирні. Стоять за те, аби були справедливими суди, міліція. Аби законів нелюдських не приймали. Він просив їх не стріляти в людей...Юрій Вербицький виїхав зі Львова до Києва на мирну акцію протесту17 січня 2014 року. Додому він повернеться через шість днів. Утруні.Голоднюк Устим, 19 років, Збараж, Тернопільська область"Ще один раз йду в атаку -- і додому"“Рабів до раю не пускають", -- такими є останні слова, які залишив на своїй сторінці в соцмережі Устим. “Ми мріяли про щасливе майбутнє разом, півроку тому винайняли кімнату, --- каже дівчина Устима, Марія Гордіца. --- Ми зустрічалися майжедва роки. Завжди почувалася з ним як за стіною. У нас було стільки планів..."Молодих людей познайомила одногрупниця в кафе. Устим попросив у Марії номер телефону. “Кілька днів не міг наважитися, але врешті таки зателефонував,-- згадує дівчина. -- Дуже добре пам'ятаю наше перше побачення. Якось, коли проводив додому, на прощання поцілував мені руку. Я зніяковіла, бо не звикла до такого. Була рада, що він такий особливий".Хлопець навчався у Бережанському агротехнічному інституті, а перед тим закінчив Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут. Мріяв відкрити свою справу, жити гідно, заробляти добре, аби забезпечувати майбутню сім’ю. На Майдані був від 21 листопада, майже постійно. Заїжджав додому на два-три дні -- і знову до Києва. 30 листопада його побили. Наклали 12 швів, на потилиці лишився шрам. Та тільки-но рана загоїлася -- він знову поїхав на Майдан.“Устим займався спортом, не курив, не вживав спиртного, був справжній патріот, -- каже Марія. -- А серед друзів це був ще той жартівник! Всіраділи, коли Устим з’являвся у компанії. Він був світлою людиною. І якимось не по роках мудрим. Ми спілкувалися з ним перед смертю. Потелефону він пообіцяв, що буде обережним..."У житті Устим завжди рівнявся на батька, колишнього міліціонера. Питав поради, прислухався до настанов. Того дня, коли хлопець загинув, батько приїхав по нього до Києва, аби хоч на день-два забрати додому, перепочити. Близько дев’ятої ранку поговорив із сином по телефону, просив бути обачними. Уже об 11-й годині вони мали рушати в дорогу. Устим сказав побратимам: "Ще один раз йду в атаку -- і додому". Під час цієї атаки він витягав пораненого, коли...20 лютого снайпер поцілив Устимовi Голоднюку в голову -- просто в блакитну каску миротворця ООН...Городнюк Іван, 29 років, Березне, Рівненська область"Він був завжди з чіткою позицією..."21 лютого Івана ховали в рідному місті. Плакали всі -- мама, брат, друзі, сусіди. Такий красень, та ні одружитися не встиг, ні сина народити.Іван був керівником гуртка сучасних танців у Березнівському будинку культури. Захоплювався музикою і подорожами, дуже любив природу. Найого сторінці у соцмережі -- багато фотографій із відпочинку."Разом із тим цей хлопець був активним громадським діячем, завжди з чіткою позицією. Він їздив на Помаранчеву революцію у 2004 році. Не лишився осторонь подій і тепер. Був у Києві з перших днів революції", - розповідває Олександр Пилипака, голова Березнівської міської ради.Іван також був президентом громадської організації "Західний фронт". Він цікавився подіями війни, займався реконструкцією боїв. На Майдані хлопець приєднався до Волинської сотні. Коли 19 січня на Грушевсього проти мітингувальників застосували водомети, Іван потрапив під струмінь. Але навіть мокрий та побитий "беркутівцями", намагався боротися до останку. На морозі..."Іван сильно застудився. Однак поїхав додому лише тоді, коли стало геть зле", -- пригадують побратими хлопця. Казав: "Кілька днів підлікуюсь і буду з вами".Іван повернувся додому і звернувся до лікарні. Там поставили діагноз: пневмонія. Вилікувати її не вдалося. Він більше не повернувся на Майдан.Уночі 20 лютого в Івана Городнюка зупинилося серце.Горошишин Максим, 25 рокiв, село Грушкiвка, Черкаська область"Він був такий привітний!...""У селi роботи нема, тож перед Новим роком Максим подався до Києва. Мамi сказав, що їде на заробiтки, а опинився на Майданi, -- каже Тетяна Сiничева, дiловод Грушкiвської сiльради. -- Перейнявся всiм, що вiдбувалося у тi днi.Родина переїхала до Грушківки два роки тому, доти жила у Запорiзькiй областi. "Максим жив із мамою та старшими братом i сестрою, -- згадує Тетяна. -- Добрий був хлопець! Дуже ввiчливий, привiтний, йшов селом -- усім здоров'я бажав. У його сестри троє дiтей, тож вiн для них був нянькою. Своїх діток завести, одружитися Максим так i не встиг".Поховали його в суботу. На похорон усе село зiйшлося. У документах про смерть написано, що загинув вiд отруєння газом.18 лютого на Інститутськiй у нього поцілила газова граната. Гриневич Едуард, 28 років, село Деревок, Волинська область"Дорослі, не будьте байдужі!..""У його душі горіла любов до України, -- розповідає Володимир Пастушок, сотник Волинської Січі. -- Він прийшов в Український дім і записався добровольцем. Рвався у бій і був на передовій..."Едуард після розлучення батьків залишився у сім'ї єдиним чоловіком, мав піклувалися про матір та сестру. Це загартувало його характер. Едуард звик у житті добиватися всього сам, був наполегливий і цілеспрямований."Ще в школі почав цікавитися політикою, -- розповідає Роман Зедейко, побратим вбитого. -- Говорив, що історія України зовсім не така, якподавали нашим батькам протягом останніх десятиліть. Був переконаний, що наша Батьківщина, така багата на щирих і працьовитих людей та природні багатства, має стати одним із лідерів на міжнародній арені".Едуард був знавцем комп’ютерної техніки, займався ремонтом мобільних телефонів. Заочно навчався в Рівненському гуманітарному університеті.На Майдані в нього з'явилося багато друзів, які його по-справжньому розуміють. На Майдан він їздив тричі. Коли ж після грипу хотів їхати знову, то бабуся стала в дверях і не пускала. Проте він таки поїхав. Читав його останні слова у соціальній мережі: "У пошуках кращого майбутнього ми зобов'язані підтримати революцію!!! Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ви, тоді хто — ваші діти будуть захищати свободу..."Після боїв на Інститутській він був зранений гумовими кулями і збирався додому, проте ввечерi змінив рішення. Наче щось відчуваючи,сказав, що не поїде, мовляв, ану ж знову почнуться бої.Коли тіла вбитих принесли до Михайлівського собору, друзі упізнали Едика лише по одягу.Куля снайпера потрапила Едуардовi в скроню, його лице було залите кров'ю.Гурик Роман, 19 рокiв, Iвано-Франкiвськ"Вiн мрiяв створити вiчний двигун..."На день закоханих Роман востаннє бачився зi своєю дiвчиною, з якою зустрiчався пiвтора року. Незабаром мали побратися. Та спершу хлопець мрiяв вибороти для своєї Батькiвщини та рiдних краще життя.До Києва студент психологiчного факультету Прикарпатського нацiонального унiверситету iменi Василя Стефаника їздив кiлька разiв -- iз батьком i сам.Роман -- з родини iнтелiгентiв, у якiй на першому мiсцi духовнiсть i взаєморозумiння, любов i злагода, а не матерiальнi блага. У їхнiй квартирi мешкає три поколiння: дiдусь iз бабусею, мати з батьком, у яких залишилося ще двi донечки, Романовi сестрички вiком 5 i 7 рокiв.Вiн був дуже допитливим, розумним i чуйним. Екстерном закiнчив школу. "Хотiв дуже багато знати, -- згадує його друг Вiктор, -- про навколишнiй свiт, про людей, про таємницю людського буття та душi".Саме це й привело його на фiлософський факультет. Роман обрав фах психолога. Та з думками визнаних свiтових авторитетiв психологiї був не згiдний, часто сперечався з викладачами. А тi пророкували талановитому студентовi кар'єру вченого. Також Роман мав хист конструктора. Хотiв створити вiчний двигун, щоб полегшити життя людства. Захоплювався астрономiєю, вiрив, що десь у Всесвiтi є планета з розумними iстотами."Роман постiйно казав, що треба виходити за стандартнi рамки у словах, вчинках, думках та мрiях, що сiрiсть не веде до прогресу, -- каже далi Вiктор. -- У його характерi було бунтарство"19 лютого вiн закрив собою дiвчину-медика, що тягнула  пораненого.Куля снайпера, що влучила у скроню, обiрвала життя i мрiї Романа.Дворянець Антонiна, 62 роки, Бровари"Я йду заради майбутнього..."Антонiна ходила на Майдан iз перших днiв. Пенсiонерка мала багато вiльного часу, тож майже щодня приносила активiстам їжу.В Антонiни Дворянець -- дорослий син й онучка-школярка. Настусю бабуся любила понад усе, радо проводила з нею час.Сусiди розповiдають, що Антонiна була доброю i вiдкритою жiнкою. Нiколи не вiдмовляла iншим у допомозi. Завжди цiкавиласясуспiльно-полiтичними подiями. Тож часто брала участь у всiх протестах та акцiях у Броварах i в Києвi.На Майданi її пам'ятає багато людей. У морози, коли руки вiд холоду зводило, вiдiгрiвала ця лiтня жiнка протестувальникiв i чаєм, i словом добрим. "Тримайтеся, дiтки", -- просила.Про смерть Антонiни Дворянець рiднi дiзналися з повiдомлення по радiо. Упiзнали жiнку за посвiдченням лiквiдатора Чорнобильськоїкатастрофи. Родичi одразу ж зателефонували в мiлiцiю, та там нiчого не могли пояснити. Наступного дня чоловiк загиблої поїхав за тiлом у київський морг.Тiло 62-рiчної бабусi Настунi знайшли на барикадi на Iнститутськiй, бiля верхнього входу в метро. Друзi загиблої переконанi: якби того дня метро працювало i було вiдкритим, люди змогли б заховатися вiд "беркутiвцiв" та "тiтушок" там. Й Антонiна була б живою.На Майданi чоловiки її просили, щоб не була тут. Казали, що небезпечно. А вона терпляче пояснювала: "Я приходжу сюди заради майбутнього дiтей та онукiв".  Не вмiла по-iншому жити.Жiнку вбили пiд час зачистки Майдану 18 лютого. Кiлька спецпризначенцiв накинулися на неї i кийками били по всьому тiлу. За свiдченням лiкарiв, її травми були несумiсними з життям.Дiдич Сергiй, 44 роки, с. Стрiльче, Iвано-Франкiвська область"Вiн мрiяв показати Україну всьому свiту"Сергiй знав безлiч казок i легенд про рiдний край. Про Днiстер, по якому влаштовував сплави для туристiв, мiг розповiдати годинами. Вивчав iноземнi мови, щоб порозумiтися з приїжджими з рiзних країн. Мрiяв побачити весь свiт -- i всьому свiту показати свою рiдну землю. Мав душу таку глибоку, як його Днiстер...У юностi доля закинула його в Хабаровськ, де Сергiй служив у десантних вiйськах. Там, у далеких пiвнiчних краях, вiн здiйснив десятки стрибкiв з парашутом. Там, у голубому беретi, що носив так гордо й гiдно, навчився бути обережним i вiдповiдальним за життя та безпеку iнших. Про тi часи багато не розповiдав, лише iнколи в компанiях говорив, що Бог берiг його вiд смертi.Сергiй працював у мiсцевiй податковiй, згодом в управлiннi юстицiї. Нiколи не чванився посадами. I коли став депутатом райради, то лише допомагав людям.  Хоча мав добрi фiнансовi можливостi, їздив на стареньких "Жигулях". Казав, що машина для нього -- лише засiб пересування, допомога в роботi.Односельцi та колеги згадують свого десантника як життєрадiсного, iнiцiативного, творчого. Любив органiзовувати фестивалi рибацької юшки, на якi з'їжджалися сотнi тих, хто любив, як i вiн, людей, пiсню й життя. "Сергiй був душею компанiї, легко спiлкувався з людьми iз рiзних країн. Вiн зачаровував своїми розповiдями про природу Днiстровського каньйону. Завдяки йому про Прикарпаття знають у багатьох куточках не лише України, а й свiту", -- згадують друзi.Власноруч вiдбудовував батькiвську хату. Залишив Сергiй хату пусткою i сиротами: дружину, сина, донечку ще малу. Батько з матiр'ю, лiтнi вже,- без сина. Дивиться вiн на них зi свiтлини в голубому беретi, усмiхнений.18 лютого граната вибухнула у повiтрi перед обличчям Сергiя.Дигдалович Андрiй, 40 рокiв, с. Сокiльники, Львiвська область"Хто, як не я?"У селi Андрiя знали всi. Двоповерховий будинок Дигдаловичiв, де мешкав iз дружиною Наталею, двома доньками -- 18-рiчною Андрiаною та 10-рiчною Настею, матiр'ю-iнвалiдом i сестрою, -- завше ошатний i гостинний. Господар був будiвельником за фахом, не цурався жодноїроботи й односельчанам у проханнях нiколи не вiдмовляв."Пiд два метри зростом, любив спорт -- займався футболом. Гарно спiвав. Був добрим сiм'янином", -- каже сусiдка Галина Загайкевич.Андрiй -- онук священика. З малих лiт дiдуньо вчив його молитви, мама - любовi до людей. Та ще не бути байдужим.Пiсля того, як у Києвi побили студентiв, Андрiй вирiшив: їде на Майдан. У столицi велетень iз Сокiльникiв здружився з "афганцями", ввiйшов до їхньої сотнi. "Хто, як не я?" -- казав Андрiй. Був на Майданi три мiсяцi. Ще у груднi став одним з перших, хто стримував натиск "Беркута".Його не спинило навiть поранення, якого зазнав на вулицi Грушевського у сiчнi: на кiлькаденне лiкування вiн вирушив лише пiсля прямогонаказу командира. I хоч на одне око вже майже не бачив, повернувся, щоб бути на барикадах. Комендатура Майдану нагородила його "орденом за оборону Майдану", але передати її не встигли. Розпочався штурм. Його останнiй штурм......Стоячи над свiжою могилою, вкритою живими квiтами, якi принесли тисячi, хтось сказав, що Андрiй не дожив до перемоги лише один день. На що священик вiдповiв: "Перемоги могло б i не бути, якби не жертва Героїв". "Ти сильна, ти знаєш, що робити..." -- це були останнi Андрiєвi слова. Вiн сказав їх дружинi, яку так любив, у телефоннiй розмовi. А потiм все. Зв'язок обiрвався. Андрiаночка i Настуня стали сиротами. Настуня дивиться часто на небо. Там тато її.Загинув Андрiй 20 лютого, рятуючи молодого хлопця. Куля пробила бронежилет.ДАЛІ БУДЕ. Читайте також: Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част.1Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 2 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

n

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter