ТЕХНОЛОГІЇ

Раніше здавалося, що таке можуть собі дозволити тільки власники розкішних багатомільйонних вілл. Сьогодні ж усе набагато доступніше.
Вірус "Bad rabbit", що цього тижня атакував сайти Міністерства інфраструктури, київського метрополітену та аеропорту Одеси, заблокувавши їхню роботу, також використовував при підборі па

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част.1

03.03.2014 18:00
Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част.1
Газета "Експрес" присвятила увесь четверговий (тижневий) номер людям, якi змінили історію України. Ціною власного життя

"... Груди! Вiдкрийте йому груди... Швидше... Швидше..."Вiдкрили йому груди. Там рана вiд кулi. Глибока. Кров витiкає. Каска злетiла, волосся русяве розсипалося. Очi блакитнi, як небо над його головою. Схилилися хлопцi над ним."...Менi не болить... Я -- живий... Не болить... Мамо..."Вiн такий юний. Ще зовсiм дитина. Сорочина стала червоною.Ще кликав маму, ще шепотiв слова теплi, як кров, що витiкала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже, а очi, тi голубi очi вже яснiли щасливо -- вiн йшов ангелом до Бога...Не плачте, мамо. Ваш син у Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас.Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати. Бо син Ваш своєю кров'ю змив наш грiх. Тяжкий такий. Грiх тих довгих рокiв, коли очi були слiпi, а серця - незрячi. Вiд байдужостi. Коли сидiли ми по хатах й перечiкували той грiх.Ми спостерiгали, як помирають старi у злиднях, i не бачили, як на грошi з їхнього недоїденого хлiба виливають золотi портрети iдоли.Дитина маленька хотiла жити, а ми вiдверталися - немає лiкiв, аби помогти, й наче не бачили, що на тi лiки купують собi маєтки iншi.У судах -- розпинали невинних й кидали за грати. Прокурори фальсикували справи. А ми... А ми мовчали байдуже i в недiлю йшли до церкви, ставили свiчку, аби вiдкупитися. А в понедiлок -- давали хабарi. I вiдводили погляд убiк.Не плачте, мамо. Дайте поплакати Українi.Вже не тече кров iз ран Вашого сина. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть вiн на вартi. По праву руку вiд Бога. А по лiву - його побратими. Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими - тi хто нинi названний сотнею небесною.Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. I в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали, -- життя своє. За нас вiддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх ненародженних доколихали, пiсень за них доспiвали.Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати свiтовi. Весна вже на порозі.Пісня ангелів Пливе кача по Тисині,Ой пливе кача по Тисині.Мамко моя, не лай мені,Мамко моя, не лай мені.Залаєш ми в злу годину,Ой залаєш ми в злу годину.Сам не знаю, де погину,Сам не знаю, де погину.Погину я в чужім краю,Погину я в чужім краю.Хто ж ми буде брати яму?Хто ж ми буде брати яму?Виберут мі чужі люде,Ой виберут мі чужі люде,Ци не жаль ти, мамко, буде?Ой ци не жаль ти, мамко, буде?Ой як ж мені, синку, не жаль?Як же мені, синку, не жаль?Ти на моїм серцю лежав,Ти на моїм серцю лежав.Пливе кача по Тисині,Ой пливе кача по Тисині.Мамко моя, не лай мені,Мамко моя, не лай мені.* "Гей, пливе кача по Тисині..." -- тужлива народна (лемківська) пісня. Саме цією піснею проводжали в останню путь на Майданіповстанців Небесної сотні, які віддали своє життя за Україну.НЕБЕСНА СОТНЯ1. Аратунян Георгій, 53 роки 2. Байдовський Сергій, 23 роки 3. Бойків Володимир, 59 років 4. Бльок Іван, 41 рік 5. Брезденюк Валерій, 50 років  6. Бондарчук Сергій, 52 роки 7. Бондарев Сергій, 32 роки 8. Братушка Олексій, 38 років9. Вайда Богдан, 47 років 10. Варениця Роман, 35 рокiв11. Васильцов Вiталiй, 36 рокiв12. Вербицький Юрій, 50 років 13. Войтович Назар, 17 років14. Голоднюк Устим, 20 років  15. Городнюк Іван, 29 років16. Горошишин Максим, 24 роки17. Гриневич Едуард, 30 років  18. Гурик Роман, 19 років  19. Дідич Сергій, 44 роки20. Дворянець Антоніна, 62 роки  21. Дигдалович Андрій, 40 років 22. Дзявульський Микола, 56 років  23. Дмитрів Ігор, 30 років  24. Жаловага Анатолій, 33 роки25. Жеребний Володимир, 28 років26. Жизневський Михайло, 25 років27. Зайко Яків, 73 роки 28. Ільків Богдан, 51 рік 29. Капінос Олександр, 29 років 30. Кемський Сергій, 32 роки 31. Кіпіані Давид, 33 роки 32. Кiщук Володимир, 57 рокiв33. Корнєєв Анатолiй, 53 роки34. Корчак Андрій, 49 років  35. Костенко Ігор, 22 роки 36. Котляр Євген, 33 роки 37. Коцюба Віталій, 31 рік 38. Кульчицький Володимир, 64 роки 39. Максимов Дмитро, 19 років 40. Мовчан Андрій, 34 роки  41. Мойсей Василь, 21 рік 42. Наумов Володимир, 43 роки43. Нігоян Сергій, 20 років 44. Опанасюк Валерій, 43 роки 45. Пагор Дмитро, 21 рік 46. Пантелєєв Iван, 32 роки  47. Панькiв Микола, 39 рокiв48. Паращук Юрій, 47 років49. Пасхалін Юрій, 30 років50. Пехенько Ігор, 43 роки 51. Плеханов Олександр, 22 роки52. Полянський Леонід, 37 років53. Прохорський Василь, 33 роки  54. Саєнко Андрій, 52 роки 55. Сеник Роман, 46 рокiв  56. Сердюк Iгор, 40 рокiв57. Смоленський Віталій, 29 років 58. Сольчаник Богдан, 28 років 59. Тарасюк Іван, 21 рік60. Ткачук Ігор, 39 років61. Точин Роман, 43 роки  62. Ушневич Олег, 31 рік 63. Чміленко Віктор, 53 роки64. Храпаченко Олександр, 27 років65. Хурція Зураб, 54 роки 66. Чаплинський Володимир, 44 роки67. Черненко Андрій, 35 років 68. Царьок Олександр, 55 років69. Цепун Андрій, 35 років  70. Шаповал Сергій, 44 роки  71. Швець Вiктор, 57 рокiв72. Шеремет Людмила, 73 роки73. Шіллінг Йосип, 61 рік  74. Шимко Максим, 33 роки75. Щербанюк Олександр, 46 роківЦей список може бути неповним. Ще не всі прізвища Героїв встановлено. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!   Арутюнян Георгій, 53 роки, Рівне: "Так, мені не йметься..." Ашхен. Три роки лише їй. "Тату, тату, вставай", -- зове доня. Тихесенько-тихо, дитино. Не буди, тата. Вiн -- на небi.Георгій Арутюнян народився у Батумі, у Грузії. Кiлька рокiв тому отримав посвiдку на проживання в Україні й переїхав до Рівного. Працював на підприємстві "Рівнеоблводоканал". Після того, як звільнився, мав тимчасовi підробітки. Як усi жив.Перший шлюб був цивiльний. Удруге офіційно одружився з рівненкою. Три роки тому в них народилася донечка -- Ашхен. А через рiк бiда постукала: дружина померла, осиротiли вони.Друзi-вкраїнцi називали сина грузинського народу на свiй лад, лагiдно -- Жорою. Вiн усмiхався на таке своє iм'я."Я добре знав Жору, він стояв у мене на барикадах, -- каже Андрій Рожков, побратим загиблого. -- Георгій був життєрадісною та відповідальною людиною, оптимістом. Він не ховався за чужими спинами. Незадовго до смерті його побили "тітушки" -– зламали руку. Я відправив його на лікування, але вiн повернувся. Питаю: "Жоро, тобі не йметься?" А він: "Не йметься. Йду я, Андрiю, на барикади!" Останній раз я бачив Георгія о четвертій ранку".Тата маленької Ашхен убили о дев'ятiй ранку. "Він і його друг Валерій були неозброєні. Я Валерiя не пускав на передову, бо в нього -- четверо дітей і вагітна дружина. А Георгій допомагав пораненим активістам, зносив тіла загиблих. Усе, що ми могли, -- покладатися на себе і на Бога".Георгiй iшов до пораненого хлопця. Не дiйшов. Упав сам поранений. Сталося це біля Монумента Незалежності на Майдані, коли лінія бойових дій була вже за станцією метро Хрещатик. Активіст, який був поруч, на руках доніс пораненого до медиків. Утім врятувати життя Георгiю не вдалося -- він помер від крововтрати.Ти виростеш щасливою, Ашхен. Тато завжди берегтиме твiй сон.Георгію Арутюняну куля снайпера поцiлила у шию.Сергій Байдовський,  23 роки, Нововолинськ"Я покличу вас усiх на весiлля..."Вiн мрiяв про велику сiм'ю. Про те, як возитиме дiток до Європи, покаже їм пам'ятки. На Майдан їздив постiйно. Хотiв бачити Україну якнайшвидше справжньою, європейською. Без фальшi.Сергій навчався у Луцькому інституті розвитку людини університету "Україна" та працював на магістральних нафтопроводах "Дружба" уДрогобичі. "Востаннє він вирушив до Києва у ніч проти 20 лютого, -- пригадує Сергій Мерчук. -- Казав, що перед від'їздом його кохана подарувалатакий гарний гаманець, проте він побоявся, що може загубити, тож віддав назад разом зi срібним браслетом їй на зберiгання. У ходi боїв ми втратили один одного з поля зору. Я й досі не можу повірити в те, що його вже немає".Веселий, жартiвливий. Мов зорю дивну, осяйну в серцi носив. "Він був наче сонечко. Такий упевнений і позитивний, -- каже Михайло Іваничок, побратим загиблого. -– Ми дивилися на нього i відчували, що все буде гаразд. У Сергія була велика родина, яку він дуже любив. Багато розповідав про свою кохану дівчину. Казав: щойно все закінчиться, він одразу одружиться. Обіцяв покликати на весілля усіх нас, усiх, поруч iз ким стояв на Майдані"...."Господи, за що? Ти був моїм: першим, хто став для мене особливим i найважливiшим! Чому такою великою виявилася ціна перемоги?!"А потiм... Прийшли до нього гостi, тисячi гостей, яких вiн кликав на своє весiлля. Одягли Сергія у костюм нареченого, а люди встелили дорогу квiтами. Лише пiшов Сергiйко не до вiвтаря у храмi, куди мав вести свою кохану до вiнчання, а в ту вiчну дорогу на небо. Пiшов разом зi своєю Небесною сотнею...20 лютого Сергій отримав поранення у груди снайперською кулею.Бльок Іван, 41 рік, Городок, Львівська область"Синку, я повернуся героєм""Іван -- справжній український господар, -- кажуть друзі. --  Разом із дружиною Наталею мали свій маленький бізнес. Виховували 14-річну доньку і 9-річного сина. Жаль, що прожити в новій хаті Іванові судилося лише три роки...""Ми разом iз першого класу, сиділи за однією партою, -- розповідає товариш Руслан Паращич. -- На Майдан почали їздити ще 2004 року. Пізніше вирушали спостерігачами під час виборів на схід країни. Іван завжди був активістом, він не з тих, хто багато говорить. Якщо треба було їхати, то сідав -- і їхав. Тому на Майдані він був дуже багато разів. Інколи їхав так, аби жінка не дізналася.Бачив, що люди пасивні, що на Майдан переважно їдуть одні й ті самі по п'ять-десять разів. Говорив, що якби народ був більш активним, то протистояння могло б закінчитися значно швидше".Після 18 лютого, коли в Києві знову стріляли в людей, Іван укотре вирушив на Майдан. Тоді Київ був заблокований. Усіх висадили з автобуса й частину шляху довелося йти пішки, аж допоки не підібрали автомайданівці. Іван з іншою частиною хлопців пішов на Майдан. У цей час пролунали заклики допомогти на передовій. Іван мав викуваний товаришем із металевих пластин "бронежилет". На жаль, його той жилет не врятував...Наталя, дружина, говорила зі своїм Іваном о 10 годині ранку.Його вбили о пів на одинадцяту."Тату, може, не поїдеш? Я чув, там снайпери стріляють", -- просив малий син. Пригорнув до серця на прощання: "Синку, я їду, але повернуся героєм. І з перемогою". Це були його останні слова.Чуєш, хлопчику? Твiй тато -- герой. Гордися ним завжди. Живи чесно, як тато наказував. А ми пам'ятатимемо, за що вiн загинув.Снайпери поцілили йому двічі в живіт. Бойків Володимир, 59 років, Київ"Наталко, я тут повинен бути..."Володимир Бойків народився і виріс у Львові, закінчив політехніку. Працював будівельником, став керівником будівельної фірми. У 2000 році сім'я Володимира Бойківа переїхала до Києва."У житті Володимир мав два захоплення -- політика і футбол, -- розповідає Наталія Бойків, дружина Володимира. Плаче, бiдна. -- Він був незадоволений владою, але не належав до активістів Самооборони чи радикальних партій. Завжди ходив на віче, слухав, а потім приходив і розказував, що й до чого. Його позиція була така: якщо я не вийду, то як так? Ніхто більше не вийде і на Майдані нікого не буде".Не хотiв жити будiвельник як раб, плазуючи перед купкою людей, що, називаючи себе владою, знущалися й обкрадали гiднiсть i майно мiльйонiв. 18-го числа Володимир Бойків вирушив на Майдан."Я просила його того не робити, бо недавно він переніс інсульт, але він сказав: "Наталко, я тут біля водометів, біля вулиці Грушевського, я тут повинен бути, -- пригадує пані Наталія. -- І на цьому, а то була пізно ввечері, зв'язок обірвався. Можливо, тiєї митi його й убили..."Та того вечора пані Наталя ще сподівалася знайти чоловіка живим. Обійшла та обдзвонила всі лікарні, залучила до пошуків знайомих. В оголошеннях про розшук зазначила: "Можливий інсульт і, як наслідок, втрата мови та пам'ятi".А коли надія знайти чоловіка живим згасла, почала ходити і по моргах. Пiднiмала закривавленi простирадла: "Не мiй..." I не над одним сином плакала ця жiнка, як над своїм. Через чиюсь помилку тіло Володимира в одному з моргів їй не показали, тож пошуки тривали доти, доки активісти інтернет-спільноти "Євромайдан SOS" не виклали в мережі фото неопізнаних тіл. Знайомі зателефонували Наталі й повідомили гірку звістку.У Володимира Бойківа залишилося троє синів -- дорослі Андрій і Олександр та 12-річний Захар. I старий батько зостався.Володимир Бойків отримав три вогнепальні поранення. Одне з них у голову... Бондарчук Сергій, 52 роки, м. Старокостянтинів, Хмельницька область "Я не дозволю собі відійти назад..."Учитель фізики в елітній гімназії, заслужений учитель України. У Київ на Майдан їздив часто, але так, щоб це не заважало навчальному процесу. Cин, дружина та учні -- це був його всесвіт.У школі він був не просто вчителем фізики, а учителем усього, що є на світі. За життя учні складали для нього вірші... Він ніколи не дозволяв собі підвищувати на них голос, завжди був порадником i наставником. З нього брали приклад і учні, і друзі, і колеги.Він сповідував здоровий спосіб життя, любив спорт, брав активну участь у спортивних змаганнях школи разом з учнями. Політиком не був. А просто патріотом України. Тому не поїхати до Києва він не міг. Казав, що за свою країну буде боротися до останнього. Коли в мирний час убивають людей, він не міг бути осторонь. Залишивши ручки та зошити, він рушив на війну проти режиму."Тепер, що б не сталося, я не дозволю собі відійти назад. Заради цих хлопців, що полягли у нерівному бою, заради України треба стояти доти, доки ми не доб’ємося того, задля чого тут стоїмо. Я собі цього ніколи не пробачу, якщо так колись станеться", -- переказує останні слова колеги перед поїздкою на Майдан Юрій Смаль.Сергій Миколайович дуже хотів стати дідусем, дочекатися онуків, але не встиг...Прощалися iз Сергієм Бондарчуком у його рідній гімназії. Поховали Героя Небесної сотні на міському кладовищі у Старокостянтинові.20 лютого він отримав снайперську кулю у живіт.Далі буде

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

n

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter