Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Вони не тільки воювали: чим займалися козаки на Хортиці і як нині виглядає славний острів

29.05.2018 16:05
Вони не тільки воювали: чим займалися козаки на Хортиці і як нині виглядає славний острів
Якщо хочете підучити історію України експрес-методом —  за один день, робіть так, як я, — їдьте на Хортицю! Тут можна торкнутися різних історичних епох. Через Хортицю пройшли гуни, авари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари, пише газета "Експрес".
 
"Це місце було священним ще 5 тисяч років тому, — розповідає генеральний директор Національного заповідника "Хортиця" Максим Остапенко. — Тут перетиналися шляхи "із варяг у греки" — зі Скандинавії до Чорного моря і далі — до Середземного, та "із хозар у німці" — продовження Великого шовкового шляху з Китаю. Першу писемну згадку про Хортицю  — священний острів святого Георгія за порогами на Борисфені — залишив візантійський імператор Константин Багрянородний. А Байда Вишневецький на острові Мала Хортиця заснував першу Січ".
 
На найвищій точці острова, 57 метрів над рівнем Дніпра, розташований Скіфський стан. Нині це музей просто неба, де можна  побачити три кургани — ровесників єгипетських пірамід. Правда, колись вони були у десятки разів вищі й мали форму пасок.
 
Є тут і зібрання кам'яних скульптур: кількатисячолітні кіммерійські ідоли, скіфські баби, стели, козацькі хрести... Вчені збирали їх по цілій області: десь вони слугували підпіркою будівлі, десь — частиною огорожі, з інших зробили надгробки.
 
 
А ось частокіл із масивною  брамою. Експозиція на Хортиці нині займає 3 гектари, а в часи козацтва Січ була у десять разів більшою. Правда, тоді я б не могла потрапити сюди, бо жінок на Січ не пускали. А тепер купила квиток за 24 гривень — і заходь!
 
Дивуюся — я уявляла собі Січ як військовий табір, а тут — село із хатками-мазанками, возами, садочками, квітами, дерев'яною церквою.
 
"Козаки не тільки воювали, — пояснює екскурсоводка Олена Палійчук. — Вони пекли хліб, ловили рибу, чумакували, виготовляли реманент і люльки... Тут відтворено курені, що існували у різний час і в різних регіонах України. Глиняна хата, покрита очеретяним дахом, —  ХVІ — ХVІІ століття, з дерев'яного зрубу — уже ХVІІІ століття".
 
 
На фото: Територія Січі. Позаду видно Дніпро
 
В одній із будівель — колекція із 300 люльок. "Дві третини з них — автентичні, — пояснює пані Олена. — Кожен козак сам собі виліплював із глини люльку-"носогрійку", яка ставала його оберегом". До речі, а що курили козаки, коли тютюн ще не завезли з Америки? Виявляється, суміш різних трав.
 
Прямуємо до дерев'яної церкви. Заходимо всередину — тут приємно пахне сосновою смолою і воском. У центрі — головна ікона козаків — Покрови Богоматері. Хоругви і плащаниця були втрачені, тож їх за архівними малюнками вишили  майстрині із Західної України.
 
Навпроти храму — будинок кошового отамана з різьбленим ганком. Тут раз на рік на загальній січовій раді відбувалися вибори:  козаки вигукували імена претендентів, і тому, чиє ім'я лунало голосніше, давали булаву — тричі, а він двічі відмовлявся. Тоді його обличчя поливали багном, щоб розумів, що з багнюки вийшов, і не нісся високо.
 
 
На фото: Розкішна спальня отамана
 
У сусідньому будинку — канцелярія. Тут писарі самі робили чорнило, тут зберігали документи і писали листи, зокрема й  відомий — до турецького султана.
 
 
У музеї судноплавства нині реконтруюють кораблі, які в 1736 — 1739 роках за кресленнями козацьких чайок побудували для російсько-турецької війни. Підняли їх із дна Дніпра біля Хортиці у 1998 році, коли Дніпрогес відкрив шлюзи через повінь. Тоді, до слова, пів-Запоріжжя вийшло допомогти підняти судна із мулу. Кораблі великі — 17 метрів завдовжки, 3,6 метра завширшки, є трюм, камбуз, щогла. А поряд лежать декілька якорів часів Візантійської імперії, які знайшли на дні Чорного моря. Їм по півтори тисячі років! Декілька човнів реставрують на кошти Посольства США, бо виявляється, козаком був один із засновників військово-морського флоту США, Джон Пол Джонс.
 
 
А ось і цвинтар, де збереглися поховання німців-менонітів, представників однієї з течій протестантства. Вони володіли островом з кінця ХVІІІ століття, після того, як звідси козаків вигнала Катерина Друга, і до 1916 року.
 
"Тарас Шевченко, коли побував на Хортиці у 1843 році, писав, що тут навіть собаки гавкають по-німецьки, — розповідає Олена Палійчук. — Меноніти розвивали сільське господарство, мали промислові підприємства. Із початком Першої світової війни вони емігрували до Канади, США, Австралії, Південної Америки. І на нових землях заснували поселення із назвою Хортиця, бо вважають острів своєю батьківщиною".
 
Автобус везе нас далі — повз школу, п'ятиповерхівки, приватні будинки, дачні ділянки. У заповіднику живе близько півтори тисячі осіб — коштів на відселення нема. "У радянські часи влада все робила для того, щоб зруйнувати нашу історичну спадщину, — розповідає місцева жителька Ганна Чуприна. — Уздовж берега понабудовували санаторіїв, пансіонатів, літніх таборів..."
 
 
 
25 років тому Хортиця стала національним заповідником. Тут проводять фестивалі та конкурси. Щороку на Острів Волі приїздить в середньому 200 тисяч туристів. Це місце не залишає байдужим нікого!
 
Якщо у Вас не відображаються фото чи відео, перейдіть, будь ласка, до повної версії сайту
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Надія ФЕДЕЧКО, Хортиця, Запоріжжя 
Фото авторки
 
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Y

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter