ТЕХНОЛОГІЇ

Камерафони – смартфони з потужною камерою. Однак для того, щоб конкурувати на сучасному ринку, треба пропонувати продукцiю, яка за своїми характеристиками переважає прилади iнших фiрм.
Історія із залученням величезних інвестицій для Харківського авіазаводу від американської компанії отримала несподіване продовження.

Унікальне поселення зберігає свої традиції ще з позаминулого століття

18.03.2017 22:08
Унікальне поселення зберігає свої традиції ще з позаминулого століття

Лише спробуй їх назвати циганами -- образиш не на жарт! Волохи -- це етнічна група змішаного румунського та циганського походження. Вони мають постійне місце проживання, і в жодному випадку не підуть жебракувати.

Перші волоські сім'ї оселилися в селі Обава, що на Закарпатті, наприкінці ХІХ століття. Зараз у селі живе приблизно дві тисячі людей, десь чотири сотні з них -- волохи. Що цікаво, вони живуть на окремій вулиці. Їду в Обаву, аби познайомитися з ними. Від Мукачевого -- лише 14 кілометрів, пише газета Експрес.

...У старенький автобус разом зі мною заходить ще з десяток людей. Кожен затримує погляд на незнайомці: в Обаві всі одне одного знають, а гості навідуються нечасто.

Місцеві називають волохів “білими циганами”, адже ті не чорняві, як роми, а мають світлу шкіру й волосся, блакитні або зелені очі.

Походження волохів мало досліджене. Одна з версій стверджує, що слово волох означає "пастух", тож ці люди -- нащадки племен пастухів. За іншою -- їхні предки походять із циган Трансильванії. Спілкуються волохи давньою літературною румунською мовою, яку наче законсервували в XVII столітті.

А от в автобус заходить представниця цього народу: з-під хустини розсипається русяве волосся, великі зеленкуваті очі, світле обличчя -- та рисами все ж схожа на ромку!

Автобус виїжджає на грунтову дорогу. “До Обави ще далеко їхати?” -- запитую я у неї. “Ні, ми вже майже на місці".

Якраз під'їздимо до початку вулиці Музичної, на якій проживають волохи. Чимало будинків тут розташовані на одному подвір'ї: поруч живуть декілька поколінь однієї сім'ї. У старій похилій хаті баба з дідом, в іншій -- батьки, у зовсім новій -- діти з онуками. Через це вулиця виглядає дуже колоритно.

"Стараємося завжди жити разом, -- розповідає пан Ярослав -- Молодь допомагає старшим, а ті дають настанови й діляться порадами".

“Волохи переселялись сюди з Румунії, -- продовжує чоловік. -- Спершу в Обаві поселилося лише чотири сім’ї. Наша вулиця називається Музична, бо вони всі були музиками. Хтось на барабані грав, хтось на скрипці. Цим вони і заробляли на життя: розважали людей на весіллях та різних святкуваннях..."

Зараз же волохи живуть більш прозаїчно. "Ми беремось за різну роботу, -- розповідає Ярослав. -- Хтось прибиральником стає, хтось влаштовується на фермі, а хтось -- на заводі. Я, наприклад, їду в Чехію на автомобільний завод, допомагатиму складати та скручувати автівки".

В Обаві є лише школа І -- ІІ ступенів -- до дев'ятого класу. "Якщо хочеш далі вчитися, то потрібно їхати в Ужгород, -- приєднується до розмови пан Василь. -- Та хто хоче відпускати 15-річну дитину з села в місто? Та й не всі мають гроші, аби її там прогодувати, оплатити навчання. То що вже говорити про вищу освіту? Тому більшість волохів залишається у цьому селі".

До речі, у волохів заведено одружуватись лише між собою, аби продовжувати рід.

"Змалечку ми навчаємо дітей румунської мови. Зранку вітаємося "Буна зива, кум цьяй?" (Доброго ранку, як справи?)  Українську ж діти починають вивчати лише коли йдуть у школу", -- каже пан Василь.

Його сусідку, пані Марію, розумію ледь-ледь -- українською говорить із сильним румунським акцентом.

“Наша сім’я заробляє тим, що виготовляє дерев’яні ложки з тополі та липи, -- розповідає вона. -- Техніку зберегли ще від перших сімей, котрі поселилися в Обаві. Усі ложки вирізаємо вручну. Влітку жінки продають ложки на базарі. А чоловіки тим часом випасають овець та кіз, йдуть з ними в гори на декілька місяців”.

До виготовлення ложок залучають і дітей. У середньому за день у волоській сім'ї виготовляють 20 ложок. Найдешевші й найменші вартують по 5 -- 7 гривень за штуку, найдорожчі -- по 20 гривень.

Волохи мають у сім'ях по троє-п'ятеро дітей. "Та, правду кажучи, прогодувати всіх вкрай важко, -- каже жінка. -- Добре, що інколи ми отримуємо гуманітарну допомогу з Румунії: передають харчі та одяг..."

На території України волохів залишилось небагато: 5 -- 6 тисяч. Вони зберігають свої традиції, виховують дітей так, як їх виховували батьки. І попри те, що їх приписують до різних національностей, називають себе українськими волохами.

Юрій ТУРЧИН

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter